Наразі ще не подано жодної петиції

+ Подати петицію

Співпраця Тиврів - Путивль розпочалася

Нове знайомство, нова угода, нові партнери….

– результат дводенної поїздки делегації органів місцевого самоврядування Тиврівського району на північний схід України, а саме у Сумську та Чернігівську області 23 – 24 вересня 2016 року.

Земля Сіверська радушно нас прийняла.

Біля приміщення Путивльської районної ради очікує керівництво району – голова районної ради Євгеній Южаков та голова райдержадміністрації Микола Шульга. Після традиційного обміну хлібами делегацію нашого району, в складі якої депутати районної ради та голови місцевих рад, запрошують до зали засідань. Саме тут відбулась робоча зустріч між представниками органів місцевого самоврядування Тиврівського та Путивльського районів та обговорення спільних аспектів розвитку.

Із Путивльським районом, який займає територію в 1100 кв.км та нараховує 28 тис. чол. населення ознайомив присутніх Євген Южаков. Окремо зупинившись на історико-культурному розвитку району. А історія цього сіверського краю, дійсно, багатюща. Місту Путівлю в цьому році виповниться 1027 років, так як перша згадка про нього датована 989 роком. Усі ми знаємо це місто ще зі школи, коли вивчали “Слово о полку Ігоревім” і події які відбулися у 1185 році, зокрема, ліричну сторінку поеми “Плач Ярославни” – «… Плаче-тужить Ярославна у Путивлі на валу..», про що сьогодні нагадує одноіменна монументальна композиція на околиці міста. Також Євген Іванович розповів про історичні постаті Путивльщини, насамперед, це герої-ковпаківці.

Від історії його розповідь перейшла до сучасності. У Путивльському районі функціонує 24 місцевих ради, одна з яких, міська нараховує понад 16 тис жителів. Загалом у районі 94 населених пункти. Депутатський склад, що представляє інтереси територіальних громад району, як і у нас, становить 34 депутати. Вони обє’днані у 4 постійні комісії та 3 депутатські групи “Воля народу” – найчисельніша, в які складі 12 депутатів, “Відродження”, “Блок Петра Порошенка “Солідарність”.

Далі слово мав голова райдержадміністрації Микола Шульга, який зупинився на економічному розвитку району і розповів, що у Путивлі працює 6 основних бюджетоутворюючих підприємств. Агропромисловий комплекс налічує 18 сільськогосподарських підприємств та 11 фермерських господарств. Район має маже 80 тис. га сільгоспугідь, у тому числі 50 тис.га ріллі. Зважаючи на низьку родючість грунтів та несприятливі природні умови у минулому році урожайність зернових становила 48 ц/га (ІІ місце у Сумській області), а у цьому році лише 38. Крім сплати земельного податку сільськогосподарські товаровиробники сумлінно виконують зобов’язання по сплаті соціальної угоди, що дало змогу поповнити місцеві бюджети порядка на півтори мільйони гривень за рік. Микола Іванович розповів і про залучення коштів із державного фонду регіонального розвитку, завдяки яким відбудовуються об’єкти соціальної сфери сіл район . Проте це не зменшує основної проблеми регіону, та й України вцілому– міграції сільського населення у міста, розруха та занепад сіл, деградація сільського населення. Тому, як зауважив голова райдержадміністрації, навантаження на сільських голів досить велике, так як, до складу громад, як правило, входить 5-6, а то й 8-9 населених пунктів і для обслуговування своїх громад  їм доводиться долати неабиякі відстані. Саме такі умови є сьогодні вирішальним фактором непідтримки процесу об’єднання територіальних громад у районі.

Далі знайомство продовжив голова Тиврівської районної ради Ярослав Красовський, який одразу ж подякував Євгену Івановичу та Миколі Івановичу за запрошення на Сумщину у славний край Путивльський. Він наголосив, що ознайомлення з цим краєм навіть зі слів керівників стало дуже цікавим і змістовним, що вказує, в тому числі, і на високу професійність очільників законодавчої та виконавчої гілок влади у Путивльському районі.

Ярослав Йосипович, в свою чергу детально ознайомив господарів зустрічі з історією Тиврівської землі і описав ситуацію сьогодення. Справді, якщо аналізувати, то ми одразу бачимо як подібності, так і відмінності між нашими районами. Ми обоє знаходимось на перетині вигідних транспортних шляхів у своїх районах, маємо залізну дорогу. І хоч загальна територія у нас менша, але кількість населення значно більша. Хоч на нашій території більші сільськогосподарські угіддя та вдвічі більша урожайність, їх край славиться гарними лісовими масивами. Прикро лише те, що кількість учнів у Путивльському районі вдвічі менше, як у нас, хоч проблема зменшення народжуванності стосується сьогодні усієї України. “Та загалом ми однакові, рівні та рідні люди, громадяни єдиної країни, які хочуть і можуть жити і працювати в ім’я її добробуту і миру”, - констатував на завершення Ярослав Красовський.

Естафету презентації перехопили голови рад та депутати, учасники робочої зустрічі. Так Василь Голодюк, розповів про своє село Строїнці, - край родючих садів - розпочав і закінчив поетичними стрічками місцевого автора.

Депутат Тиврівської районної ради впродовж 7-го скликання Олег Жовмір висловив своє захоплення тісною співпрацею і діловою дружбою, яка панує (і це помітно одразу) між керівниками ради та адміністрації Путивльського району. Він наголосив, що одностайність думки і гасла про співпрацю та взаєморозуміння близькі і нам, тиврівчанам, проте не завжди їх можна втілити в життя. І щиро порадів за путивлян, що вони досягли в цьому питанні успіху.

Зі сторони наших господарів виступив Зінівський сільський голова Олександр Лисенко, який працює також уже не перше скликання. Його громада -  ворота району зі сторони Сумів, нараховує  8 населених пунктів і 780 чол. населення. Він констатував, що поділяє наші проблеми, але радий поділитися, що на відміну від нас, у нього гране транспорте сполучення. Крім того його сільська рада на своїй території має власну дорожню дільницю по обслуговуванню доріг, а також ветаптеку та ветслужбу.

Після закінчення виступів Ярослав Красовський надав слово мені. Я із задоволенням познайомила колег. Про кожного з членів нашої делегації є що сказати – це успішні, професійні люди, і мені дуже хотілося аби на теренах Путивльщини були знайомі з нашими здобутками. Окремо торкнувшись у  виступі проекту “7 чудес Тиврівщини ” я презентувала сувенірний годинник та книгу із зображенням та описом цих об’єктів. Після обміну подарунками між нашими делегаціями, керуючий справами виконавчого апарату Путивльської районної ради Микола Лукяненко зачитав текст угоди про партнерство. Від імені Тиврівського та Путивльського районів Угоду підписали голови районних рад, що було скріплено дружним потиском рук та хвилею оплесків у залі.

На завершення робочої зустрічі нам було запропоновано до перегляду документальний фільм“Путивль овіяний віками”. Цей відеоматеріал був настільки глибоким та проникливим, що розчулив гостей у залі. Підсумовуючи побачене голова Тиврівської районної ради подякував за те, як наші колеги шанують пам’ять на переплетенні кордонів, історій та культур.

В ході зустрічі, делегацію нашого району ознайомили з роботою окремих закладів спільної комунальної власності територіальних громад району. Зокрема, ми відвідали Путивльський краєзнавчий музей та районний Центр позашкільної освіти.

Окремо хочеться зупинити увагу читачів на останньому. Сьогодні у центрі позашкілля, який знаходиться у новітній типовій чотирьох поверховій будівлі, працює 3 відділи: декоративно – прикладного мистецтва та естетичного виховання, натуралісько – краєзнавчий та відділ технічної творчості. Тут навчається понад 2 тисячі учнів, завдяки їх підвозу до закладу майже усі учні шкіл району охопленні заняттями позашкілля! Крім того, діти мають змогу позайматися та оздоровитися у великому на 5 доріжок та малому басейнах, які доповнюють і без того потужну базу закладу.

Для ознайомлення з роботою закладів соціальної сфери наші господарі обрали Новослобідську територіальну громаду, куди нас запросив її голова Сергій Крюков. Перш за все ми відвідали місцеву загальноосвітню школу-сад, яка планується під час реформування освіти стати опорною. Нове приміщення школи розраховане на 640 учнів, на жаль народжуваність у сільській місцевості не дає можливість на повну потужність використовувати наявну базу. Ознайомилися ми і з роботою місцевої амбулаторії. У цьому році сільська рада готується зробити капітальний ремонт приміщення за рахунок коштів, що надійшли із державного фонду регіонального розвитку в сумі 600 тис.грн. Пілотний проект медичної реформи Сумщину не торкнувся, у них досі амбулаторії підпорядкувані центральній районній лікарні. Проте, за словами завідувача амбулаторією, це ніяк не заважає сільській раді допомагати своїй медицині у селі і виграний проект тому яскраве підтвердження. Загалом територія та й саме адміністративне приміщення сільради дуже доглянуті і охайні, що свідчить про одне – господар тут є, та й господиня на місці - Валентина Зюзько, секретар ради, має неабиякий досвід – пропрацювала на посаді уже 18 років.

Ми мали нагоду і час переконатися, що путивляни – чесні трударі, професіонали - гідні своєї справи, справжні патріоти, та все ж найбільше їх багатство – невичерпна історія нерозривно пов’язана з глибокою духовністю.

Золотоголові купола Путивля: прадавні церкви і монастирі.

День наших відвідин був сонячний, тому окраса міста – золотаві купола церков та монастирів вигравали різними кольорами веселки ще на під’їзді до міста. Надзвичайно привабливо виглядає архітектурний комплекс Мовчанського жіночого монастиря (XVI-XIX), історія якого повязана з царем Лжедмитрієм. За переказами саме в таємній кімнаті головного собору монастиря переховувався в 1605 році Лжедмитрій I.

Недалеко від центру міста знаходиться архітектурний ансамбль колишнього Свято-Духівського жіночого монастиря, який був заснований у XVIст і ліквідований у 1770 році згідно указу Катерини ІІ. Архітектурною домінантою його є Спасо-Преображанський собор, шестирядний іконостас якого датований 16 ст. зберігся досі і має високу історичну і художну цінність. Також   збереглося позолочене панікадило1692 року, що привезено з Нюрнберга Петром Iу подарунок.

Не менш історичним є Сафронівський монастир неподалік села Нова Слобода Путивльського району. Тут було місце ночівлі нашої делегації. Смачною трапезою пригощав тиврівчан ієгумен монастиря Деодор. А вранці нас чекала цікава екскурсія у підземні печери та келії скельного монастиря, які не зважаючи на те, що будувалися монахами ще у 13 ст., знаходяться у досить гарному стані і можуть приймати вірян з усього світу. Місце, де розташований монастир називають Сафронівською пустирю, або ж Чудною горою. Стоячи тут на верху, наче під самими  небесами, відчуваєм справжню Божу благодать. Прямо перед нами через 12 км уже в полі зору кордон із Росією і кожному з нас приходить одна думка – “Бережи Господь нашу Україну, дай їй миру і добробуту, відродження і віри”.

Спадщанський ліс – товариш бойовий,

співається у пісні про двічі Героя Радянського союзу Семена Артемовича Ковпака, який у 1941 році очолив наймаштабніший партизанський рух і пройшов ним “Від Путивля до Карпат”. Саме у Спадщанському лісі, який зараз є заповідником і почалося зародження ковпаківської партизанщини. Зараз тут усе дихає тими уже далекими часами. І алея Героїв Радянського Союзу партизанів-ковпаківців, і монумент партизанської слави і сам музей партизанської слави, що розповідає про події легендарних років.

Нашу делегацію Спадщанський ліс зустрів повною несподіванкою – знайомством із театралізованим партизанським загоном під проводом Ковпака і Руднєва, які разом з іншими бійцями заспівували патріотичної пісні і пригостили нас партизанською зубрівкою.

Екскурсію далі до музею військової техніки часів Великої Вітчизняної війни під відкритим небом продовжили “партизани”. Директор музею розповів історію, коли малочисельний загін партизан здолав 2 німецьких танки, один з яких досі стоїть на тому ж місці у Спадщанському лісі.

Історію партизанського Спадщанського лісу трагічно продовжило село Нова Слобода, яке ми відвідали напередодні. Так сталося, що вигравши бій за це село, партизани все ж змушені були покинути його. А німецькі окупанти, які зайшли у нього на слідуючий день, вирішили поквитатися з місцевими жителями, які сприяли партизанам, і спалили село до тла – 1120 садиб і 586 сельчан. Серед загиблих 2-місячні діти, немовлята, кількох річні малюки і підлітки… усі вони безневинно були знищені в одну страшну ніч. Путивльська Хатинь - називаємо ми сьогодні це місце. А у знак пам’яті про людей безневинно убієних, височіє у центрі села меморіальний комплекс у вигляді дзвону – «Дзвін скорботи», на зовнішніх стінах якого викарбувані імена усіх жертв страшної трагедії. Усередині невеличкий музей, куди несуть квіти і спомини. Голови районних рад Євген Южаков та Ярослав Красовський також поклали вінок у пам’ять від імені наших делегацій.

Ми – діти героїв, ми – нащадки переможців

– лунали слова з пісні Валерія Малишева про Путивльський край, де віє історією від нападів монголо-татар, міжусобиць Київської Русі, періоду Громадянської війни і страшної Великої Вітчизняної. Путивляни – гідні українці і ми раді мати серед друзів людей з таким щедрим серцем і широкою душею!

Гетьманська столиця Івана Мазепи

Славиться земля Сіверська своєю історією і будучи там, ми не в змозі були не перегорнути ще одну її сторінку, тому і проліг наш маршрут до м. Батурин Чернігівської області.

Сучасний комплекс Батуринського національного історико-культурного заповідника “Гетьманська столиця” зустрів нас новітними памятниками та архітектурними спорудами, як Батуринська цитадель, які передають усі маштаби та велике значення цього міста для України. Місто було засноване у 1575 році. А з 1669 року воно майже століття було резиденцією гетьманів Лівобережної України, це і Демьян Многогрішний, Іван Самойлович, Іван Мазепа, який був гетьманом найтриваліший період історії – 20 років, і Пилип Орлик автор першої Конституції України, і останній гетьман Кирило Розумовський, який і похований у церкві м.Батурин біля цитаделі.

Не дивлячись на те, що Батуринська фортеця була міцною і неприступною місто знищувалося не раз. Тому й збереглося дуже мало памяток і знахідок тієї доби. Та головне збереглася пам'ять, яка й дарує козацьку славу м.Батурин.

Скажу відверто, ця поїздка на рахунку делегації Тиврівського району уже 12. Кожну з них можна охарактеризувати по – своєму, хоча жодна не минула безслідно ні у нашій роботі, ні у нашому житті, ні на сторінках улюбленої районної газети. Але знайомство з Путивльським краєм стало для усіх учасників делегації справжнім одкровенням…!

З місця події, учасник делегації,

 керуюча справами виконавчого апарату районної ради

Лідія Колісніченко.

Всі новини