Наразі ще не подано жодної петиції

+ Подати петицію

Свято-Покровська церква у с.Пилява

ХРИСТИЯНСЬКЕ СЕРЦЕ ПРАВОСЛАВНОЇ ТИВРІВЩИНИ

До 150-річчя Пилявського Свято-Покровського храму

Історія села Пилява бере свій початок з далекого ХVІ століття. Саме тоді, за часів Речі Посполитої, виникає тут поселення. Перша зафіксована письмова згадка в Актах коронного трибуналу відноситься до 1599 року.

З часу виникнення поселення його духовним стержнем стає християнський храм. Як і по всій Правобережній Україні спочатку це була православна церква, а у ХVІІІ столітті – греко-католицька. До 1793 року в  Пиляві діяв уніатський храм Кузьми і Дем’яна.

Після ІІ поділу Польщі Поділля стає частиною Російської імперії. Під скіпетром російського царя впродовж 1794 – 1795 рр. майже всі уніатські парафії краю, серед них і пилявська, були приєднані до православ’я.

Йшов час, стара церква, збудована у 1768 році, незважаючи на турботи селян, поступово приходила до запустіння. Виникла нагальна потреба в її оновлені та перебудові.

Така можливість виникла після того, як після скасування у 1861 році кріпосного права селяни стали особисто вільними та відчули себе господарями свого села. Одним з перших їх рішень, прийнятих разом з духовенством було перебудувати свій православний храм. З цією метою громадою були зібрані необхідні кошти.

У 1862 році було проведено будівельні роботи. І 9 грудня 1862 року (за юліанським календарем) перебудовану церкву було освячено. Новий православний храм - Свято-Покровська церква розпочала свою духовну місію. Повідомлення про це було розміщено в газеті, що видавалась у губернському центрі Кам’янець-Подільському «Подільські єпархіальні відомості» №2 від 15 січня 1863 року. 

Дещо пізніше до її облаштування доклали рук місцеві майстри: Томаш Гречина та Кришнівський Ананій Антонович та. До сьогодні збереглась його ікона «Ісус Христос з чашею».  

Відразу ж місцевий храм стає не тільки центром духовності, а й народної освіти. З 1862 року при церкві діє церковнопарафіяльна школа. У ній вивчали Закон Божий, російське й слов’янське письмо, арифметику, чистописання, церковний спів, священну історію, практикувалось читання катехізису, а з 1883 року і арифметику, географію, російську історію.

Свято-Покровська церква мала земельну ділянку. У власності храму перебувало:  4 дес. 900 с.садибної землі, 33 д. 131 с.орної та 10 д. 1024 с.сінокосів, а всього 47 д. 2055 с.

Наприкінці ХІХ століття храм відвідувало більше тисячі парафіян: 563 чоловіки та 551 жінка.

Нова сторінка в житті села та його храму розпочалась з 1917 року. Незважаючи на державну антирелігійну політику, церква мала потужний позитивний вплив на життя села.  У Пиляві в двадцятих роках ХХ століття був прекрасний церковний хор аматорів. Наставником цього хору був місцевий священик Липовецький. Він неодноразово говорив: «Співайте церковні та українські пісні», за що й був репресований  в страшні 30-ті роки.

Наприкінці двадцятих розпочалась примусова колективізація. Добровільно в колгосп пішли лише бідняки, яким не було чого втрачати, а господарі, що своїм потом мали такий-сякий статок, та не хотіли з ним розлучатись робити цього не хотіли. Мешканці села проявляли стійкість та силу духу в обстоюванні свого права жити за власним усвідомленням правди. Допомагала їм міцно стояти в обороні своїх прав рідна Свято-Покровська церква. Закладені в ній Християнські цінності допомагали вистояти тим з пилявчан, хто за відмову  вступати до колгоспу зазнав гонінь, був виселений до далекого Сибіру.

Почалась чорна смуга в долі села Пилява. Проте, навіть така загроза не зламала парафіян Свято-Покровського храму. Церква, як і раніше залишалась центром духовності та віри. Це аж ніяк не могло подобатися владі, і село було взято на особливу замітку.

В повній мірі безбожна влада продемонструвала свою антихристиянську та антилюдську сутність у 1932-1933 роках. Селянам пригадали і підтримку повстанського руху на початку двадцятих, і небажання йти до колгоспу, і підтримку  церкви, і затятість в обстоювані своїх прав. Проте, навіть в цей жахливий час, Свято-Покровська церква залишалась острівцем людяності та добра в океані ненависті та насильства. 

В період нацистської окупації німці дозволили функціонування православного храму. Церква знову стає духовним осередком та опорою для пилявчан. Саме в ній підносились до Бога молитви матерів та дружин за тих, хто відстоював свою Батьківщину на фронтах війни. Пиляву було визволено 16 березня 1944 року. За радість перемоги, задля визволення рідної України 88 молодих пилявчан віддали своє життя. Пам'ять про них і сьогодні жива в селі. Згадують про них і під час відповідних служб в храмі.

Після війни комуністична влада знову розпочала наступ на права віруючих. Проте, на відміну від більшості інших сіл району, пилявчани не дозволили владі закрити свого Свято-Покровського  храму. Богослужіння в ньому проводилось безперервно на протязі всього радянського періоду. До цього джерела духовності та віри приходили не лише жителі Пиляви, а й інших сіл нашої Тиврівщини в той час, коли двері інших храмів були закриті. Можна з повною відповідальністю стверджувати: Пилявський Свято-Покровський храм був справжнім центром православної віри для всього району, саме тут билось його християнське серце.

Свято-Покровський храм – це пам’ятка дерев’яної церковної архітектури ХІХ століття, справжній витвір мистецтва. Проте, на сьогодні він має уже досить солідний вік – 150 років, а тому потребує постійної турботи та належного догляду. Для виконання ремонтних та реставраційних робіт необхідні значні кошти. Громада підтримує свій храм, але коштів на все необхідне не вистачає.

Свято-Покровський храм беззаперечно є гордістю та окрасою православної Тиврівщини. Його право на місце серед «Семи чудес Тиврівщини» не підлягає сумніву.

Всі новини