Наразі ще не подано жодної петиції

+ Подати петицію

Могила Данила Нечая поблизу с.Черемошне

Брацлавський полковник Д.Г.Нечай.

Багато легенд та цікавих історичних фактів з документальних матеріалів можна дізнатися про Данила Нечая. У свої неповні 28 років він був високоосвіченим полководцем, бо ще тринадцятирічним прибув до Києва з дідусем Омельком і вступив на навчання до Києво-Могилянської академії, яку блискуче закінчив у 1647 році. Данило прфесійно володів п’ятьма мовами: польською, латинською, грецькою, татарською і німецькою, а також мистецтвом церковного співу.

Великий вплив на формування характеру Данила  мав його дід Омелько , завзятий козак , який часто ходив у чорноморські походи з гетьманом Петром Сагайдачним. На старість літ Омелько поселився на запорізьких землях і став хуторянином. Батько Данила , Гнат, також козакував, він загинув у бою з ворогами, коли його син був зовсім ще малолітнім. Дружина Гната Нечая, хоч і не була українкою за походженням ( в її жилах текла турецька кров ) , але своїх синів Данила, Івана та Матвія виховувала цілком в українському національному дусі.

Достеменно ми не знаємо, коли і за яктх обставин Нечай приєднався до повстанців. Однак , як зауважує історик В.М.Горобець, „ уже напередодні повстання, восени 1647, зустрічаємо згадку про Данила та Івана  Нечаїв як про одних з небагатьох з оточення Б.Хмельницького, хто був утаємничений у його плани підняття козацького повстання ”.

  У червні 1648р. Б Хмельницький призначає Д.Нечая полковником новоутвореного Брацлавського полку, до складу якого входило 22 сотні ( однією з них була Краснянська ) і нараховувалось понад 3 тисячі чоловік.

 Події, які відбувалися на територіїї Тиврівщини, назавжди  увійшли в історію боротьби нашого народу проти польської шляхти. На початку 1651р. Данило Нечай , маючи відомості про приготування коронної армії, а також отримавши відповідний наказ від гетьмана, вирішив зміцнити залоги в прикордонних містах. Козацькі сотні прибувають до Мурафи, Стіни, Шаргорода, Ямполя, Красного.Голвні сили свого полку Нечай передбачав зосередити в Красному. 7 лютого 1651р. він із Шаргорода разом із кіннотою, обозом та артилерією подався до цього міста.Мабуть, сюди за домовленістю з Хмельницьким мали згодом підійти з полками Іван Богун та Йосип Глух. А ввечері

 8 лютого М. Калиновський із армією зупинився біля Матейкова. Тудт ж на нараду прибув

 С. Лянцкоронський. Наступного дня, в неділю, Калиновський вирушив до Ялтушкова, де його наздогнав зі своїм полком Лянцкоронський. Загальна чисельність польської армії, очевидно, зросла до 14-15 тисяч жовнірів. На ніч вони зупинилися в Станіславчику, але, довідавшись від полоненого козака про перебування  Нечая в Красному, вирішили скористатися з вигідного моменту та завдати по Брацлавському полку раптового удару. Опівночі коронна армія вирушила до Красного. Раптовим ударом  вони розгромили козацьку залогу на чолі з сотником Романом Шпаченком, яка у Ворошилівці прикривала шлях у глиб козацької території. Як стверджують у своїй праці „ Б. Хмельницький ” історики В.А.Смолій та В.С.Степанков „ майже всі козаки були знищені, а сотник, вирвавшись з оточення, замість того щоб попередити Нечая про напад ворога, втік до Мурафи ”. На світанку 10 лютого авангард коронної армії наблизився до стін Красного, залога якого прийняла чужі корогви за козацькі й підпустила їх до брами. Жовніри рішучим приступом оволоділи нею й удерлися до міста, на вулицях якого розгорівся запеклий бій. Д.Нечай, очоливши козаків, намагався вибити ворога з Красного, але був смертельно поранений. Неспроможні протистояти натискові жовнірів, козаки та міщани почали відступати до міцно укріпленого замку, куди сотник Гавратинський устиг перевести гармати.

 Прибравши тіло свого загиблого полковника, козаки поклали його в одній із веж, а замість нього обрали Г.Кривенка, котрому вдалося організувати надійний захист позицій. Німецька піхота зазнавала тяжких втрат. Тоді М.Калиновський розпорядився, щоб кіннотники злізли з коней і, особисто очоливши їх, повів на приступ, та успіху не досяг. Уночі козаки спалили всі будівлі, що заважали обороні. Наступного дня польний гетьман звернувся до козаків із пропозицією скласти зброю, обіцяючи всіх їх відпустити, проте обложені, за його власним визнанням, „ воліли загинути, ніж поклонитися ”. Тому приступи тривали до вечора. За даними окремих джерел, у ніч на 12 лютого  чимало козаків непомітно залишили замок, але в полі були виявлені ротмістром Янжулою ( колишнім козаком ) й атаковані. Більшість полягла, решта відступила до замку. Переслідуючи їх , жовніри також вдерлися у фортецю й після жорстокого бою вирізали майже всіх її захисників, котрі становили кістяк Брацлавського полку.

Саме місто було спалене, а його мешканці, включаючи жінок і дітей, знищені. Водночас і ворог зазнав тяжких втрат- полягло близько 1 тисячі жовнірів.

Всі новини